«НАРОД МІЙ Є,НАРОД МІЙ ЗАВЖДИ БУДЕ! НІХТО НЕ ПЕРЕКРЕСЛИТЬ МІЙ НАРОД!»-Василь Симоненко.

Груник І. С.:

Є тиша, яка лякає більше за постріли.

Саме така тиша залишилася після політичних репресій — у спорожнілих хатах, у недописаних листах, у долях, які обірвали посеред життя.

Сьогодні, 17 травня , ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій.

Тих, кого забирали серед ночі.

Тих, кого змушували зізнаватися у «злочинах», яких вони не скоювали.

Тих, кого нищили лише за те, що були українцями, мислили, творили, говорили правду.

За оцінками істориків, червоний терор та сталінські репресії в Україні забрали щонайменше 4,4 мільйона життів.

Мільйони… Але трагедія не вимірюється цифрами.

Вона — у дитині, яка так і не дочекалася батька.

У матері, яка до останнього берегла стару світлину сина.

У поетах, чиї вірші розстрілювали разом із ними.

У поколіннях, яких вчили мовчати.

Та пам’ять неможливо ув’язнити.

Вона проростає крізь роки — у нашій мові, культурі, свободі, у праві бути собою.

Сьогодні ми схиляємо голови не лише в жалобі.

Ми схиляємо їх у вдячності тим, хто

навіть у мороці тоталітаризму залишився Людиною.

Бо тоталітарні режими починаються із заборони думати інакше, а закінчуються знищенням тих, хто думає взагалі.

Пам’ятаємо.

Бо народ без пам’яті — легко зламати.

А народ, який пам’ятає, — неможливо знищити!