Груник І. С.: 12 січня в Україні — день тих, кого замикали за правду, але не змогли замкнути їхню совість - День українського політв’язня

У січні 1972 року радянська імперія страху вдарила по серцю української свободи. Київ і Львів стали місцями нічних обшуків і арештів. За ґратами опинилися ті, хто тримав Україну в слові й думці: В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Ігор та Ірина Калинець, Святослав Караванський, Олекса Тихий та ціле покоління незручних, сміливих, нескорених..

Саме ці люди стали мішенню системного удару КДБ у 1972 році — за слово, думку, позицію, за внутрішню свободу. Їх судили за «антирадянську діяльність», карали таборами, засланнями, психіатричними лікарнями, намагаючись вирвати українську ідентичність із самого коріння.

  Їм приписували вигадані злочини, бо справжнім їхнім «гріхом» була любов до України.

Цей день запропонував відзначати Чорновіл — не як дату скорботи, а як акт пам’яті й спротиву. 

У часи радянського союзу його вшановували пошепки, на кухнях і в серцях, де свобода жила попри заборони. Свічки тоді не ставили публічно — але вони горіли всередині.

Сьогодні історія болісно повторюється. росія знову кидає українців у тюрми — за мову, прапор, позицію, за сам факт бути українцем. 

Тому 12 січня — це міст між поколіннями політв’язнів, між минулим і теперішньою війною. Це день, коли ми говоримо вголос за тих, кого намагаються змусити мовчати.

Поки вони за ґратами — ми їхній голос.

Поки триває боротьба — пам’ять стає зброєю. 

Пам'ятаємо! Боремося! ПЕРЕМОЖЕМО!