Груник І. С.: Саме 15 січня 1992 року Верховна Рада України ухвалила текст гімну нашої держави - пісню “Ще не вмерла Україна, і слава, і воля!” на слова Павла Чубинського, музику до якої написав о. Михайло Вербицький. Текст затверджено законом України «Про Державний гімн України» 6 березня 2003 року.
Законом встановлено, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України, музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.
А наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Найсильніших репресій український гімн зазнав за радянської доби. Зокрема, у 1919 році денікінці знищили близько 60 примірників гімну, а за часів більшовицького режиму пісню оголосили «буржуазно-націоналістичною» й жорстоко переслідували тих, хто її поширював.
Під час перших у ХХ столітті національно-визвольних змагань, у період Української революції 1917-1921 рр. – при Українській Центральній Раді, Гетьманаті, Західноукраїнській Народній Республіці, Директорії УНР – український славень утверджується як національний і державницький. Тож творіння Чубинського і Вербицького у виконанні хору під керівництвом Кирила Стеценка лунало під час проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР.
Державний гімн — один із основних атрибутів національної символіки, він визначає ідентичність країни та самоідентифікацію народу.
Слова Українського Гімну надихали у важких боях за незалежність із російськими загарбниками Героїв Крут, Січових стрільців, воїнів УПА, протестувальників у часи найжорстокіших протистоянь.
Зараз «Ще не вмерла України і слава, і воля» відгукується в серці кожного українця та українки, нагадує нам, з ким та за що треба боротися!
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому!
